Page 8 - 128

відношенні являється система телекомунікаційних
супутників, яка успішно розвивається з 1962 року, коли, після
невдачі з пасивним (відображаючим) супутником “Ехо” в
1960 році, був запущений громадянський телекомунікаційний
супутник “Тельстар”. Досліди з ним показали доцільність
створення системи комерційних супутників.
За першим супутником цієї системи – “Ерлі Берд”,
який був запущений в 1965 році (вагою 38 кг., з пропускною
здатністю 240 телефонних каналів), швидко наступили інші,
так, що до середини 1965 року міжнародний консорціум
“Інтелсат” розпоряджався вже шістьма “стаціонарними”
супутниками (що обертаються синхронно з Землею) – трьома
над Атлантичним і трьома над Тихим океаном, а також 22
наземними станціями, розміщеними в 14 державах. Одночасно
росла вага супутників і збільшувалась кількість
обслуговуючих каналів. Всі супутники розміщені на висоті
близько 35.8 тис. км.
Створена в Радянському Союзі з 1965 року для
внутрішньодержавних потреб система “Орбіта” до середини
того ж 1965 року складалась з восьми “рухомих” супутників
“Блискавка”, які рухались по еліптичних орбітах, з перегеєм
500 км і апогеєм 40 тис. км.
Довговічність трансатлантичних кабельних ліній і
супутників “Інтелсата” оцінюється відповідно в 20 і 5 років,
так що в близькому майбутньому припускається їх
співіснування з метою забезпечення зв`язку, який
розвивається. Співвідношення телефонних розмов, які
передаються через океан по кабелях, і кількості розмов, які
передаються безпосередньо супутниками, буде рівне
приблизно 1:2.

1.2 Загальна схема системи передачі інформації, або
модель системи звязку

Теорія інформації, або математична теорія звязку,
основана К.Шенпоном в 1948 році, виникла на границі
техніки звязку і теорії ймовірності, точніше, теорії
випадкових процесів. Виникнення цієї гібридної науки
обумовлено необхідністю врахування перешкод при
подальшому розвитку систем передачі інформації. Таким
чином, перешкоди з існуючого, однак часто ігнорованого і
малодослідженого фактора перетворились в один з елементів,

9