Page 63 - 6875

Введення золотої валюти зміцнило державні фінанси й стимулювало економічний
розвиток. Наприкінці XIX ст. за темпами зростання промислового виробництва Російська
імперія випереджала всі європейські країни. Наприкінці XIX - початку XX ст. золото
переважало в складі російського грошового обігу. Російсько-японська війна і революція
1905-1907 pp. внесли корективи в цю тенденцію, і з 1905 р. емісія кредитних рублів зросла.
Проте Росії вдалося зберегти вільний обмін паперових грошей на золото до Першої світової
війни.
Особливість російської грошово-кредитної системи полягала в тому, що порівняно
розвинена система комерційних банків існувала без центрального емісійного банку. До
грошової реформи 1895-1898 pp. Державний банк фактично не був дійсним емісійним
банком. На відміну від комерційних банків, які залучали головним чином вільні грошові
капітали промисловців і торговців, Державний банк формував свої внески переважно з
коштів казначейства.
Прийнятий у 1894 р. новий статут Державного банку надав йому широкі можливості
для розвитку активних операцій, не властивих центральному емісійному банку. За цим
статутом Державний банк дістав право враховувати векселі терміном до 12 місяців, а також
надавати позики під векселі з одним підписом, забезпечені заставою нерухомого майна,
сільськогосподарською технікою чи фабричним устаткуванням.
Перед Першою світовою війною при 30 філіалах і відділеннях Державного банку були
розрахункові відділи, що здійснювали безготівкові розрахунки, головним чином між
банками, а також між великими торговельно-промисловими фірмами. Використовуючи
Державний банк як свій розрахунковий центр, комерційні банки тримали в ньому частину
своїх грошових резервів.
Проте тенденція до перетворення Державного банку на банк банків не дістала повного
завершення. На відміну від центральних емісійних банків інших країн, банк Росії
продовжував широко кредитувати торгівлю і промисловість. Державний банк сам надавав
позики великим промисловим підприємствам, здійснював безпосереднє кредитування.
1917 р. декретом Всеросійського виконавчого комітету банківська справа була
оголошена державною монополією, а всі акціонерні й інші комерційні кредитні установи
націоналізовані й об'єднані з Державним банком.
У 1917-1919 pp. у зв'язку зі скасуванням приватної власності на землю було
ліквідовано іпотечні банки. Збереглася лише кредитна кооперація, яка здійснювача видачу
позик селянським господарствам. Націоналізовані приватні банки, об'єднані з Держбанком,
утворили народний банк РСФСР, що у 1920 р. припинив свою діяльність, трансформований у
центральні бюджетно-розрахункові управління Наркомфіну.
З початком НЕП довелося заново створювати банківську систему. Наприкінці 1921 р.
почав функціонувати Державний банк. Одночасно на початку 1922 р. було засновано
кооперативні банки. Однак реформа банківської системи 1930 р. визначила Державний банк
як монопольний у здійсненні банківської діяльності в СРСР.
У роки Другої світової війни для обмеження розміру бюджетного дефіциту в СРСР
запроваджено систему нормованого постачання й відпуску промислових і продовольчих
товарів населенню (за картками й зі збереженням твердих довоєнних державних цін).
Після закінчення війни була проведена грошова реформа (1947 p.), внаслідок якої
скасовано карткову систему розподілу продуктів і гроші стали єдиним засобом платежу.
Згідно з Конституцією СРСР, управління грошовою системою здійснювалося тільки
радянським урядом. Органом, який безпосередньо управляв грошовою системою, був
Державний банк СРСР, наділений правом здійснення емісійних операцій. Ця фінансова
установа мала загальносоюзне значення. У союзних республіках функціонували філії,
контори, відділення, агентства, які підпорядковувалися лише правлінню Державного банку.
Запровадження зовнішньої торгівлі та інших форм економічних зв'язків із
зарубіжними країнами здійснювалося Радянським Союзом через систему органів державного
управління через спеціалізовані зовнішньоторговельні банки та інші організації.

62