Page 154 - 6872

Другий електрод відносять на віддаль в 10-15 разів більшу,
ніж глибина водоносного горизонту. Підземний потік,
розчиняючи сіль, виносить розчин у напрямку свого руху.
Через те, що соляний розчин (ореол) має велику провідність,
то його місцезнаходження в просторі легко визначити.
Для цього на поверхні перед зарядкою проводять
вимірювання кількох еквіпотенціальних ліній. Через деякий
час після зарядження повторюють вимірювання. Форма
ізоліній буде іншою (рис. 14.3).
За формою ізоліній визначають напрямок руху
підземної води. Для визначення швидкості руху спостерігають
зміщення еквіпотенціальних ліній на поверхні вздовж
найдовшої вісі. Швидкість визначають за формулою:

V п=2∙V с,, (14.1)

де V п - швидкість потоку; V с - швидкість зміщення
еквіпотенціальної лінії вздовж найдовшої вісі.
У свою чергу
 2 X
V  , (14.2)
c
t 
де X - віддаль між центрами ізоліній; t - час, за який пройшло
зміщення центрів ізоліній (рис. 14.4).

R(м)

6
5
4
3 R

2
t
1
t
0 ... ... год
1 2 3 4 5 n

Рисунок 14.4 - Графік зміщення ізоліній вздовж напрямку руху
підземних вод

154