Page 87 - 6577
P. 87

коагуляторів. Залежно від технологічної схеми ін’єктори  роз-
           ташовують вертикально, похило до поверхні ґрунту.
                При дворозчинній силікатизації через ін’єктори під тис-
           ком  0,2–0,3  МПа  по  черзі  нагнітають  розчини  рідкого  скла
            Na O n SiO і хлориду кальцію CaCl . Такий метод вико-
               2
                                                    2
                         2
           ристовують для закріплення пісків. Закріплювач подають при
           зануренні ін’єкторів зверху вниз, а розчин для тужавіння маси
           під час зворотного руху ін’єкторів – знизу вверх.
                Взаємодія  силікату  натрію  з  сіллю  типу  хлориду  каль-
           цію,  яка  міститься  в  природному  ґрунті,  приводить  до  утво-
           рення гелю кремнієвої кислоти. Останній із часом тужавіє. Че-
           рез 28 діб міцність цього матеріалу сягає 0,4...1,5 МПа. Найбі-
           льший  ефект  використання  такого  прийому  отримують  при
           закріпленні лесового ґрунту з коефіцієнтом фільтрації більше
           ніж 0,2 м/добу. При цьому відбувається: зниження пористості
           на 7 %; збільшення щільності на 6 %, зчеплення до 8,5 разів,
           кута  внутрішнього  тертя  у  1,2  раза,  модуля  деформації  до  6
           разів;  зменшення  коефіцієнта  відносної  просадочності  у  15
           разів.
                Смолізацію, тобто нагнітання в ґрунт карбамідної смоли
           з соляною чи щавлевою кислотою, використовують для закрі-
           плення пісків. Технологія робіт аналогічна тій, яку застосову-
           ють при силікатизації. Деякою перевагою смолізації перед си-
           лікатизацією є можливість досягнення більшої міцності закрі-
           пленого масиву. Залежно від коефіцієнта фільтрації ґрунту ра-
           діус закріплення r під час смолізації коливається від 0,3 до 1 м.
           Відстань  між  ін’єкторами  приймають  l  d  1,5 1,7r ,  що  дає
           можливість створити суцільне закріплення масиву.
                Для закріплення ґрунту, що має велику водопроникність
           (вивітрілі  скельні  породи,  гравій,  галька,  гравійні  та  крупні
           піски), іноді застосовують цементацію. Вона полягає в нагні-
           танні в ґрунт суміші цементу, води і добавок у вигляді дрібно-
           го піску, кам’яного борошна, іноді бентонітової глини, а також
           хімічних речовин для прискорення чи, навпаки, сповільнення
           тужавіння розчину.
                Для зниження водопроникності масиву  іноді  застосову-
           ють нагнітання розплавленого бітуму або бітумної емульсії в
           скельну породу. У цьому випадку ін’єктори розташовують на


                                          87
   82   83   84   85   86   87   88   89   90   91   92