Page 61 - 6394

Твердість – це властивість матеріалу чинити опір пруж-
ній і пластичній деформації ділянок його поверхні під час
місцевих контактних діях з боку іншого більш твердого мета-
лу.
Найпоширенішими методами вимірювання твердості є:
- метод Вікерса – (ГОСТ 2999), заснований на вдавлю-
ванні в поверхню металу алмазного індентора у формі чотири-
гранної піраміди з кутом на вершині ≈ 136°;
- метод Брінеля (ГОСТ 9012), заснований на вдавлюванні
в метал стальної кульки певного діаметра;
- метод Роквела (ГОСТ 9013), заснований на використан-
ні, як індентора алмазного конуса з кутом на вершині 120° і
радіусом заокруглення 0,2 мм або стальну кульку діаметром
1,5875 мм.
Вибір методу визначення твердості залежить від різних
чинників: твердості матеріалу, розмірів і форми зразка (де-
талі), товщина вимірюваного шару матеріалу. Значення твер-
дості, одержані різними методами, пов’язаними між собою і, з
деяким наближеннями, можуть бути переведені одне в одного
табл. 6.1.
Вимірювання твердості проводять для перевірки від-
повідності твердості основного металу конструкцій вимогам
нормативно-технічної документації; визначення механічних
властивостей металу (непрямим методом); виявлення змін в
матеріалі, що виникли в результаті застосування технології
виготовлення, ремонту або у зв’язку з тривалою експлуата-
цією.
Вимірювання твердості може проводитися безпосеред-
ньо на діючій конструкції, або в лабораторних умовах на зраз-
ках металу з використанням переносних твердомірів статичної
або динамічної дії.
Під час наявних значеннях твердості поверхонь кон-
струкцій є можливість непрямим методом визначати інші ме-
ханічні характеристики: межу міцності, межу текучості, межу
витривалості, відносне видовження, відносне звуження.

60