Page 253 - 4902

їх координації і субординації.
Співробітництво держави, реального сектору економіки і фінан-
сового сектору, що ґрунтується на взаємних домовленостях щодо

спільного здійснення інвестиційної структурно-формаційної діяльності
й розподілу здобутих результатів, оформлене законодавчо, можна
назвати інвестиційним партнерством.
Інвестиційне партнерство – це здійснення інвестиційної полі-
тики, що передбачає узгодження суб'єктами інвестиційних відно-
син цілеспрямованої інвестиційної діяльності щодо забезпечення її

активізації для якісних зрушень у розвитку національної економі-
ки. Отже, суть інвестиційного партнерства полягає у визначенні й
дотриманні кожним його учасником відповідних погоджених пра-
вил і норм поведінки, здійснення яких закладає підґрунтя для фор-

мування сприятливого інвестиційного клімату та активізації інве-
стиційної діяльності.
Реалізація механізму інвестиційного партнерства, передбачає коор-
динацію зусиль усіх учасників цього процесу з урахуванням їх інтересів
і досягнення консенсусу у збільшенні інвестиційних ресурсів та підви-
щенні ефективності їх використання на всіх стадіях кругообігу.
З позиції відносин між бізнесом і державою, на яких ґрунтується

економічна безпека, є три типи моделей економічної безпеки, що ле-
жать в основі забезпечення інвестиційної безпеки:
1) некорпоративна модель економічної безпеки;
2) корпоративна модель економічної безпеки;

3) олігархічна модель економічної безпеки.
Некорпоративна модель взаємовідносин держави і бізнесу має та-
кі властивості: високий рівень корпоративної організованості ділово-
го співтовариства і профспілок; добровільний характер відносин між
учасниками; слабка конфліктність; система взаємних зобов’язань;
центральна роль держави, що, однак, може набувати різних форм –

від арбітражу до «м'якого» лідерства.
Найбільш прийнятною є корпоративна модель взаємин бізнесу і
держави, що базується на: трирівневій конструкції системи відносин
(експертна, представницька ланки і влада); особливому типі соціально-
го контракту між владою і бізнесом; сприятливому підприємницькому

кліматі в обмін на політичну лояльність; нормативно-правовій регла-
ментації діяльності бізнесу, у тому числі вимозі прозорості усіх опера-
цій і сплати податків у повному обсязі; політиці «спрямованих інвести-
цій», яка припускає, що обсяг і напрями капітальних вкладень прива-
тного сектору якщо і не узгоджуються з владою, то враховують пріори-
тети державної інвестиційної політики; інституціоналізації соціальної

.