Page 52 - 4800

не знає структуру динамічної БД, це є неможливим, а для адміністратора БД це є
нудним трудомістким процесом.
У цих умовах постає задача побудови більш інтелектуальної процедури доступу
до динамічної БД, яка не тільки забезпечувала б обмеження „один-до-багатьох”, але і
навчалася б у користувача, формуючи динамічну БД. Для цього слід дещо змінити опис
процедури place() в програмі 6_2. Якщо в процедуру place() додати ще два правила, то
вона не просто завершується невдачею при неможливості знайти дані в динамічній БД
address(), а перейде до іншої стратегії, з метою отримання цих відомостей від
користувача:
place(X, St, N, G):- bound(X), bound(G), write(„введіть для ”, Х), nl, write(„назву
вулиці: ”), readln(St), nl, write („номер будинку: ”), readreal(N), assertz(address(X, St,
N,G)), !.
place(X, St, N, G):- bound(X), write(„введіть для ”,Х), nl, write(„назву вулиці: ”),
readln(St), nl, write („номер будиноку: ”), readreal(N), nl, write(„тип організації: ”),
readln(G), assertz(address(X, St, N, G)),!.
При цьому користувач виступатиме як альтернативне джерело знань. Процедура
place() вчиться на своєму досвіді, додаючи нові відповіді користувача в динамічну БД.
Перше правило запитує у користувача адресу організації, даних про яку немає в
БД, але відомо до якої вона відноситься групи. Це має місце при запитах з
використанням неявних баз даних, коли відома деяка групова ознака, характерна для
конкретної неявної БД.
Goal: рlасe(„Приватбанк”, St, N, „Банк”)
введіть для „Приватбанк”
назву вулиці: вул. Дністровська
номер будинку: 14
Так, якщо в початковому варіанті процедури рlасе() запит про Приватбанк
закінчувався невдачею (False), то додавання в процедуру р1асe() першого правила
приведе до запиту з боку програми до користувача інформації про адресу банку та
додавання нового факту до динамічної БД address().
Результат виконання вказаної дії з програмою можна побачити, якщо ввести
запит на вивід вмісту всієї динамічної БД Goal: address(Firm, _, _, Group).
Тепер динамічна БД містить вже п’ять фактів, останній з яких тепер відповідає
Приватбанку, який відноситься до групи – „Банк”, хоча це не вводилося при діалозі з
програмою. Наявність групової ознаки „Банк” дозволяє системі віднести новий факт до
неявної бази bank(). У цьому можна переконатися, сформувавши запит на вивід всіх
банків Goal:bank(Name).
Якщо ж нас цікавить інформація про організацію, що має групову ознаку, для
якої не визначена неявна БД, наприклад, р1асe(„Дністер”, St, N, G) (адреса готелю
„Дністер”), то відповідь буде False, оскільки не визначена ознака групи і не
виконується перше з двох нових правил процедури place().
Якщо ж до процедури рlасе() додати друге правило і повторити запит, то
система попросить ввести адресу і групу, до якої відноситься дана організація.
Goal: рlасe(„Дністер”, St, N, G)
введіть для „Дністер”
назву вулиці: вул. Січових Стрільців
номер будинку: 4
групу: готель
Після виконання процедури система сама додасть до динамічної БД новий факт.
Переконатися в цьому можна, якщо сформувати запит про вивід вмісту всієї БД
address(), яка тепер повинна містити дані вже про шість організацій.
Але вся нова інформація динамічної БД зберігається лише в оперативній пам’яті
і вихід з програми, а тим більше виключення комп’ютера, приведе до втрати всіх
доданих даних. Уникнути цього можна, зберігши динамічну БД у файл.

6.5 Розширення бази даних у файли

Розглянутий підхід до запису і зчитування динамічних БД, з використанням save
і consult, забезпечує добрі результати при невеликих розмірах БД. Пов’язано це з тим,
що факти динамічної БД є частиною Пролог-програми і, отже, обмежуються розміром

52