Page 21 - 4593
P. 21

У  конструкцію  стіни  часто  включають  пройоми.  Стіна  з  геометрично  правильно  розташованими  пройомами
            працює  по-різному.  Ділянки  кладки  між  пройомами  (простінки)  відчувають  стиск,  безпосередньо  над  пройомом
            (перемички)  – згин, а частина стіни під підвіконням  –  тільки власну силу тяжіння.  Відповідно, правильне тектонічне
            вирішення повинне виявити цю специфіку. Трактування пройомів у стіні має два види:
                  - опрацювання пройомів у вигляді обрамлень чи наличників. Наличники часто мають ордерні форми (карниз, фриз,
                  капітель, колона тощо);
                  - опрацювання пройомів системою кладки чи монтажу без додавання декоративних деталей.

                    Високого розвитку мистецтво кам’яної кладки досягло вже  в епоху Стародавнього  Єгипту. Якість витісування,
            щільність укладання величезних кам’яних глиб правильної форми, з яких складаються стіни пірамід і храмів, і сьогодні
            вражає досконалістю.
                  Вагомий  внесок  у  розвиток  тектоніки  кам’яної  стіни  внесла  античність.  Тут  склалися  системи  горизонтальних
            профільованих  тяжів,  що  розчленовують  масивну  площину  стіни.  Ці  деталі  не  були  просто  декоративними,  а  мали
            практичне призначення: слугували для захисту стіни від дощу (карниз), для створення плавного переходу від стіни до
            основи, що мала більшу товщину. Велике значення для виявлення тектоніки кам’яної стіни мала організація пройому.
            Несуча здатність кам’яної балки-перемички лімітувала його ширину й визначала розвиток пройому по вертикалі.
                  У  римській  архітектурі  використовується  принципово  нове  конструктивне  вирішення  –  арка,  що  дозволяє                                  21
            перекривати значно більші пройоми, ніж балка. Зодчі отримали великі можливості створення ритмічних аркад, варіюючи
            розміри пройомів і простінків.  Кам’яна арка складається з каменів клиновидної форми. Шви між каменями напрямлені
            до центру арки. Кожен камінь міцно затиснутий між сусідніми каменями, тому він отримує в арці тільки навантаження
            на  стиск,  тобто  те  навантаження,  яке  камінь  добре  витримує.    Верхній  камінь  арки,  що  замикає  арочну  конструкцію
            отримав  назву  замок  чи  замковий  камінь.  Зважаючи  на  його  важливу  роль  у  арці,  зодчі  часто  виділяють  його
            декоративними засобами.
                  Переваги аркової  конструкції порівняно зі стійково-балковою:
                  - перекриття значно ширших пройомів,
                  - складання з каменів малих розмірів, котрі легко підіймати на висоту (на відміну від важкої балки).
                  Робота арочної конструкції полягає у передачі ваги арки та частини стіни над аркою на бічні опори. Кожен камінь
            в арці, відчуваючи стиск, наче прагне розсунути арку. Тобто крім вертикальної дії сили тяжіння у арці виникає ще й
            горизонтальна сила, котру  називають боковим  розпором.  Проблема погашення бокового розпору  призвела до нових
            конструктивних  вирішень  в  архітектурі.  Виникла  необхідність  збільшити  площу  перерізу  опор,  щоб  вони  могли
            протидіяти силі розпору. Так, у багатоповерхових житлових будинках Стародавнього Риму (інсулах), стіни з арковими
            пройомами закінчувались більш масивними кутовими простінками, що гасили розпір.
   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26