Page 27 - 4446

А Н3 - оригінальні елементи , виготовлення яких в
даний час неможливе (відсутні матеріали, обладнання),
необхідні науково-дослідні роботи.
Коефіцієнт технологічних можливостей К ТМ , який
повинен відображати простоту і принципову можливість
виготовлення ТО, визначається за формулою:
к  А  к  А  к  А  к  А
K  е С С у у Н1 Н1 Н2 Н2 , (5.2)
TМ
А  А  А  А  А
С у Н1 Н2 Н3
1, якщо А НЗ  0;
де е 
 0, якщо А НЗ  0.
к С , к У , к Н1 , к Н2 – вагові коефіцієнти, причому: к С = 1; і
к С  к У  к Н1  к Н2 (наприклад: к У = 0,5; к Н1 = 0,2; к Н2 = 0,01):
А С , А У , А Н1 , А Н2 , А Н3 – число назв стандартних,
уніфікованих і оригінальних елементів ( під однією назвою
може бути декілька однакових елементів).
Коефіцієнт К ТМ – відображає фактор спадкоємності в
техніці (використання перевірених практичних елементів,
технології, обладнання), знаходиться в межах 0 К ТМ 1 і, у
більшості випадків, має тенденцію до монотонного зростання.
5.3.3 Коефіцієнт використання матеріалів К ВМ
K  M /M (5.3)
BM TO M
де M TO - маса виробу (технічного об’єкта);
M М - маса витраченого матеріалу (без купованих
виробів).
Коефіцієнт К ВМ знаходиться в межах 0  К ВМ  1 та
монотонно спадає. Так як при обробленні заготовок частина
матеріалу іде в відхід ( наприклад при обробленні деталей
різанням у стружку перетворюється біля 28 % металу), то в
цілому К ВМ  0,55.
5.3.4 Критерій розподілу ТО на елементи К Р.
Критерій К р визначає необхідне оптимальне число
вузлів і деталей, які б спрощували технологію розроблення,
виготовлення, ремонту і модернізації виробів, являлися
основою для їх стандартизації та уніфікації. Для його
визначення застосовуються складні аналітичні залежності.

26