Page 87 - 4373

Твердість – це властивість матеріалу чинити опір пруж-
ній і пластичній деформації ділянок його поверхні при міс-
цевих контактних діях з боку іншого більш твердого металу.
Найпоширенішими методами вимірювання твердості є:
- метод Вікерса – (ГОСТ 2999-75 [15]), оснований на
вдавлюванні в поверхню металу алмазного індентора у формі
чотиригранної піраміди з кутом при вершині ≈ 136 °С;
- метод Брінеля (ГОСТ 9012-59 [12]), оснований на вдав-
люванні в метал сталевої кульки певного діаметра;
- метод Роквела (ГОСТ 9013-59 [13]), оснований на вико-
ристанні як індентора алмазного конуса з кутом при вершині
120 °С і радіусом заокруглення 0,2 мм або сталеву кульку діа-
метром 1,5875 мм.
Вибір методу визначення твердості залежить від різних
чинників: твердості матеріалу, розмірів і форми зразка (дета-
лі), товщина вимірюваного шару матеріалу. Значення твер-
дості, одержані різними методами, пов’язані між собою і, з
деяким наближенням, можуть бути переведені одне в одного.
Вимірювання твердості проводять для перевірки відпо-
відності твердості основного металу конструкцій вимогам
нормативно-технічної документації; визначення механічних
властивостей металу (непрямим методом); виявлення змін у
матеріалі, що виникли в результаті застосування технології
виготовлення, ремонту або у зв’язку з тривалою експлуата-
цією.
Вимірювання твердості може проводитися безпосеред-
ньо на діючій конструкції, або в лабораторних умовах на зраз-
ках металу з використанням переносних твердомірів статич-
ної або динамічної дії.
За наявних значень твердості поверхонь конструкцій є
можливість непрямим методом визначати інші механічні ха-
рактеристики: межу міцності, межу текучості, межу витри-
валості, відносне видовження, відносне звуження
Границя міцності ( , МПа) – напруження руйнування
В
зразка при одновісному розтягу, яке визначається як відно-
шення навантаження, за якого відбувається руйнування до
85