Page 83 - 4200

Наведена класифікація належить відомому польському
соціологові Я.Щепаньському. Проте вона не єдина й не
вичерпна. У сучасному суспільстві є інститути, не охоплені
нею, але вона охоплює так звані «головні» інститути, що
регулюють основні суспільні функції, властиві цивілізації.
Необхідність соціальних інститутів зумовлена
суспільними потребами, насамперед необхідністю
підтримання цілісності суспільства, що забезпечується
комунікацією між членами суспільства (суспільства, які не
мають розмовної, усної мови, науці невідомі); виробництвом
товарів і послуг, необхідних для виживання членів
суспільства, розподілом цих товарів і послуг; постійним
відновленням членів суспільства як біологічним шляхом, так і
за допомогою соціалізації індивідів у межах певної
культури; контролем за поведінкою членів суспільства
для гарантування виконання соціальних функцій. Всі ці
соціальні потреби задовольняються не автоматично, а тільки
організованими зусиллями членів суспільства, тобто за
допомогою соціальних інститутів.
Формування різних типів соціальної практики як
соціальних інститутів називається інституціалізацією.
Найважливішими передумовами цього процесу є не тільки
виникнення певних суспільних потреб у нових типах су-
спільної практики, а й відповідних їм соціально-
економічних, політичних, ідеологічних умов, розвиток
необхідних організаційних структур і, нарешті, інтерналізація
засвоєння індивідами нових соціальних норм та цінностей,
формування на їх основі системи потреб особистості,
ціннісних орієнтацій та очікувань. Завершенням процесу
інституціалізації є інтеграція нового виду суспільної практики
в існуючу структуру соціальних відносин.
Соціологія вивчає інституціалізацію переважно з двох
точок зору: як історичний процес зародження і встановлення
нових соціальних інститутів, що дає змогу розкрити причини

83