Page 48 - 4144

47

запрограмовані на просування трафіка відповідно до логічних сегментів, а
не фізичних з'єднань.

Рисунок 2.19 − Фрагмент віртуальної мережі

За допомогою програмного забезпечення для керування
віртуальними мережами адміністратор мережі може, наприклад,
визначити, що конкретний порт на конкретному комутаторі належить до
віртуальної мережі А, тоді як сусідній порт на тому самому комутаторі −
до мережі Б. Отже, дві розташовані поруч робочі станції (одна залучена до
локальної мережі А, інша − до мережі Б) можуть працювати з двома
різними файловими серверами. Віртуальні локальні мережі можна
настроїти у такий спосіб, що ці дві робочі станції не зможуть спілкуватися
одна з одною. Устаткування деяких виробників дає змогу навіть включати
робочі станції в кілька віртуальних мереж. Якщо комусь із користувачів
потрібен доступ до кількох сегментів, то найкращим буде підхід на базі
віртуальних мереж.

2.4.3 Нейронні мережі
Нейронні мережі виникли в результаті досліджень у сфері штучного
інтелекту. Науковці намагалися відтворити здатність біологічних нервових
систем навчатися і виправляти помилки, моделюючи низькорівневу
структуру мозку. Мозок людини складається з дуже великої кількості
нейронів (приблизно 10000000000), сполучених численними зв'язками (у
середньому кілька тисяч зв'язків на один нейрон, проте це число може

коливатися). Нейрони — це спеціальні клітини, здатні поширювати


Нейрон (від дав.-гр. νεῦρον — волокно, нерв) — електрично збудлива клітина, що обробляє та передає
інформацію у вигляді електричного або хімічного сигналу. Передача хімічних сигналів відбувається
через синапси — спеціалізовані контакти між нейронами та іншими клітинами. Нейрони є основними